Сусідні мікрорайони:

Левандівка: історія

Територія сучасної Левандівки до меж Львова увійшла у 1930-му. Про сільський період в її історії тут досі нагадують ряди доглянутих приватних будинків. Сірі 9-поверхівки почали зводити у 60-х. І поселяли у них працівників залізниці. Сьогодні у цих квартирах живуть їхні діти і внуки, які, напевно, давно займаються чимось іншим. Втім, протяжні сигнали потягів, які час від часу тривожать тишу на вулиці Сяйво, досі не дають забути про залізничне минуле цього району.

Сусіди

Зручне транспортне сполучення Левандівки з центром міста та іншими районами – тут є щонайменше 9 автобусних маршрутів і 1 тролейбусний – завжди привертає увагу тих, хто шукає житло. Вашим сусідом може стати як залізничник, що працює у П’ятому Парку (зупинний пункт Львівської залізниці, розташований неподалік), так і флегматичний ІТ-фахівець, якому остогидли натовпи туристів у центрі. Навіть візуально помітно: на Левандівці чимало молоді і дітей. Просторі парки, гамірні ринки, своє озеро і сірі висотки, збудовані у кращих традиціях радянської архітектури – на Левандівці присутня романтика спального району. Багатьом вона імпонує.

Стиль життя

До речі, про спальний район. Робочих місць на Левандівці справді не так багато, тому мешканцям доводяться виїжджати вранці і повертатись ввечері. У пікові години на головних вулицях утворюються невеликі тягучки.

Проте місць, де можна розвіятись після напруженого робочого дня, на Левандівці не бракує. Одне з них – місцеве озеро. Справжня рідкість для обезводненого Львова. Купатись в озері з технічною водою люди не наважуються. А от парі білих лебедів тут цілком комфортно. Ними можна милуватись з берега.

Друга за популярністю локація – Левандівський парк. Доріжки поки не встелені бруківкою, як у центрі, але тут є інша перевага – менше людей і більше простору. Саме тут призначають побачення, гуляють з дітьми і вигулюють чотирилапих друзів.

Серед вуличних розваг для дітей – нові майданчики і футбольні поля зі штучним покриттям. Громадське середовище на Левандівці доволі активне: люди виграють ґранти на облаштування громадських місць, влаштовують спільні прибирання території, а також масові акції і різноманітні флеш-моби.

Один із прикладів такої співпраці – культурно-мистецький центр «Супутник». Місцеві не дозволили його зруйнувати, а, навпаки, вдихнули у покинутий радянський кінотеатр нове життя: зараз тут діє виставка старих фотографій, зібрана мешканцями Левандівки.

Чого очікувати

Левандівка підійде тим, кому важливо тримати руку на пульсі подій, що відбуваються в центрі, але жити водночас у спокійніших умовах. Поряд з приватними віллами і радянськими 9-поверхівками, збудованими з білої цегли, на Левандівці щороку виростають нові будинки. Вибір житла тут доволі широкий.

Нещодавно у районі з’явились перші низькопідлогові автобуси, які суттєво розвантажили потік у громадському транспорті. Студенти віддають перевагу дешевшому тролейбусу, кінцевою якого є якраз Університет імені Івана Франка.

На Левандівці є понад десять великих супермаркетів, а ще – колоритний місцевий ринок, що простягнувся вздовж вулиці Широкої. Товари тут значно дешевші, ніж у магазинах. Тим більше, можна торгуватись.

На Левандівці навряд чи зустрінеш туристів. Тут всі свої. Місцеві часто впізнають на вулиці сусідів і колег по роботі. Вітаються. Вдосталь тут і зелені. Попри густу забудову, ряди залізничних колій і декілька сірих заводів (чи швидше – їхніх уламків), дихається тут доволі легко.

На що не розраховувати

Роздумуючи про життя на Левандівці, не розраховуйте на широкий вибір розваг. Їх тут майже немає. Пристойні кафе чи ресторани можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тут гостро бракує кінотеатрів, нічних клубів, концертних майданчиків, виставкових залів і галерей. За цим місцеві їдуть до центральної частини міста. А це, на щастя, недалеко. Як ми вже писали, 20 хвилин їзди на маршрутці.

Архітектура району

Обрисів міста Левандівка набрала у період 1960-1980-х років. Саме тоді район активно забудовувати багатоповерхівками (9 і 14 поверхів). Продовжилось будівництво у 1990-х. Не припиняється і зараз. Від загальної сірості радянської забудови рятують нові будівлі, зведені останніми роками. А також – зелені парки і сквери.