Історія

На початку XX сторіччя кордоном міста в південно-західному напрямку був район проспекту Пилипа Орлика. Далі лежали території Єврейського й Нового міського цвинтаря. Ситуація змінилася тільки в середині 40-х років. За планами містобудівників промислові підприємства виносили за межі міста, де заводи обростали робітничими поселеннями. У 1944 році почалося будівництво ПМЗ, навколо якого житлом забудували територію сучасних вулиць Робоча й Титова. Це був лише початок індустріалізації південної частини міста. У 1953 році тенденцію промислового будівництва на південному заході Дніпропетровська продовжив завод пресів, для працівників якого в районі 12 кварталу звели перші п’ятиповерхівки. У 1961 році запрацював Дніпропетровський шинний завод. Але до 70-х років район 12 кварталу однаково залишався околицею — туди погано ходив транспорт, були труднощі з водопостачанням і каналізацією.

Повноцінним мікрорайоном 12 квартал став у період дніпропетровського будівельного буму 70-х, коли замість нетрів з’явилися нові багатоповерхівки. До початку 80-х звели 5 шкіл, 6 дитячих садків, 2 палаци культури й 2 спортивних комплекси. У мікрорайону не було проєктної назви, тому узвичаївся номер дільниці будівництва — 12.

Сусіди

Населення кварталу збільшувалося зі зростанням підприємств — насамперед у нових будинках селилися працівники заводу пресів та Дніпропетровського шинного заводу. До 12 кварталу також належить мікрорайон Будівельник, де ділянки землі одержували ще до будівництва заводів.

Стиль життя

Стиль життя 12 кварталу відрізняється, як і забудова. У приватних будинках усі обживають свої невеличкі ділянки, де садять фруктові дерева або влаштовують домашні городи. У спальних кварталах темп життя інший — вранці черги на транспорт, а ввечері черги в супермаркеті. У вихідні шанувальники баскетболу приїздять подивитися ігри міської команди в БК «Шинник».

Головна транспортна магістраль 12 кварталу — проспект Богдана Хмельницького, ним місцеві збігають у центр походити по крамницях або прогулятися. Також розв’язкою проспекту користуються жителі сусіднього мікрорайону Корея.

Архітектура

Забудову можна умовно поділити на 3 частини — за періодами розвитку будівництва. У центрі мікрорайону переважають будинки 50-х років із цегли заввишки до 5 поверхів.

Забудова 70-х — це панельні будинки заввишки в 9–14 поверхів із характерними простими геометричними формами фасадів і жовтим оздобленням торцевих частин.

Північна частина мікрорайону — це «старий квартал», де розташовані ранні будівлі висотою у 2–3 поверхи з невеликими подвір’ями.

За часів незалежності житловий фонд мікрорайону майже не оновлювався, тільки подекуди фасади були утеплені панелями з пінопласту. З 1986 року майдан перед Палацом культури не використовувався для проведення заходів, а перетворився на невеликий стихійний ринок. У 2008 році на місці ринку побудували торговий центр «Терра». З нових будинків був введений в експлуатацію тільки невеликий житловий комплекс із 4-х секцій «Скала».

Чого очікувати

Радянське планування житлових кварталів принесло в мікрорайон типову інфраструктуру — дитячі садки, школи, спортивні майданчики для молоді. Ціни на нерухомість у мікрорайоні нижчі, ніж в інших районах правого берега.

На колишніх заводських територіях зараз склади, майстерні та дрібні виробництва. Район заводу пресів — центр інфраструктури автолюбителів: тут розташовані склади запчастин, ремонтні майстерні й найбільший у місті авторинок.

На що не розраховувати

12 квартал — це промисловий мікрорайон. Тут немає куди сходити, немає парків і зелених зон. З об’єктів інфраструктури є тільки дрібні торгові точки на перших поверхах будинків уздовж проспекту Богдана Хмельницького й «Терра», де відкрито майже 30 крамниць і супермаркет Varus.

Асфальтове покриття щовесни — з новими ямами, а дворам бракує освітлення та упорядкованості. Але місцеві пишуть колективні звернення до депутатів, аби розв’язати комунальні питання, що іноді дає свої результати — встановлюють дитячі майданчики, ремонтують ліхтарні стовпи й укладають новий асфальт.